Галаган Т.І.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ЕКОНОМІКО-ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ

(РЕКОМЕНДАЦІЇ)

В.В. Докучаєв дав перше наукове визначення грунту, який ми тепер розглядаємо як особливу біокосну систему. Як дуже складну біокосну систему треба розглядати і едафотопи техногенних ландшафтів, які є утвореннями, що формуються з пухких, розсипчастих гірських порід різного генезису, характеризуються специфічною родючістю і не мають аналогів в природі.

Результати багаторічних досліджень науковців Дніпропетровського аграрного університету, проведених на порушених землях, свідчать про те, що родючість едафотопів техногенних ландшафтів містить в собі, окрім певної кількості поживних речовин, здатних формувати урожай, ще і рельєф рекультивованої ділянки, її окультуреність, місцерозташування відносно населених пунктів, ринків збуту продукції з відновленої землі тощо.

У техногенних екосистемах підвищення родючості едафотопів, отже і продуктивності культурфітоценозів, може бути досягнута виробничою діяльністю людини. Його основна роль полягає у внесенні розрахункових норм органічних і мінеральних добрив. Хоча це і пов’язано із додатковими витратами, користь від цих витрат велика. Насамперед, це поліпшення санітарно-гігієнічних умов довкілля. Як показала практика, внесення добрив сприяє формуванню травостою, ліквідує дефляцію, створює сприятливе середовище для виростання культурфітоценозів, тобто для подальшого використання порушених земель на благо людей. До того ж цей прийом впливає на всі компоненти екосистеми, що характеризують рівень родючості едафотопу.

На варіантах, де грунти були покриті шаром родючої маси чорнозему, продуктивність, наприклад, зернових культур, збільшувалась із збільшенням товщини маси чорнозему. Наростання продуктивності загасало або зовсім припинялося коли шар ґрунтової маси досягав товщини 80-90 см. Наші економіко-екологічні розрахунки показали, що збільшення шару ґрунтового покриття до 80-90 см є недоцільним, оскільки урожайність зростає на 2-3 ц/га, а витрати на таку товщу збільшуються в 3-5 разів і окупаються протягом 50-100 років. До того ж товща шару маси чорнозему у 40-50 см створюється самою природою і є найоптимальнішою з економіко-екологічної і агрономічної точок зору.

З економіко-екологічної точки зору продуктивність культурфітоценозів на рекультивованих ділянках треба визначати виходячи із цілого комплексу конкретних екологічних умов едафотопів, біологічних властивостей рослин, культури землеробства тощо. Впливаючи на регульовані фактори, які визначають продуктивність культурфітоценозів, можна значно підвищити їхню продуктивність, зменшити строк окупності витрат, звести нанівець негативну дію порушених і досі не рекультивованих земель. Отже, родючість освоєного едафотопу залежить не тільки від його сприятливих фізико-хімічних властивостей, але і від додаткових вкладень. При систематичній і всебічній дії людини на едафотоп, він поряд з природними властивостями набуває нових і стає продуктом людської праці. Таким чином, родючість грунту це результат взаємодії природних і економічних процесів, які відбуваються в конкретних техногенних умовах. Та частина родючості, яка створюється за рахунок виробничого впливу людини в процесі цілеспрямованого відновлення порушених земель становить її штучну родючість. Вона утворюється в результаті активної діяльності людини у виді додаткових вкладень на окультурення верхнього шару відпрацьованої ділянки кар’єру.

Як відомо, родючість грунту визначає величину доходу, а доход – економічну оцінку землі як засобу виробництва. Враховуючи те, що доход від використання рекультивованої землі надходить багаторазово, то сума доходу, якою б малою вона не була за один рік, внаслідок додавання може бути скільки завгодно великою. Тому виникає потреба методологічного обґрунтування терміну вилучення землі. Насамперед треба визначити збиток, зв’язаний з тимчасовим вилученням землі оскільки при вилучені земельних ділянків у тимчасове користування сільське господарство тимчасово втрачає чистий доход з цих земель. Цей збиток можна розраховувати за допомогою наступної формули

З_т = П_в ^. Д_в ^. Т_в, (1)

де З_т - сума збитків від тимчасового вилучення землі із сільськогосподарського виробництва, грн.; П_в – площа землі яка вилучається, га; Д_в – чистий доход з 1 га землі яка вилучається , грн.; Т_в – термін вилучення землі, років.

Крім збитку, одержуваного сільськогосподарським підприємством безпосередньо від вилучення земельних угідь, а також витрат на компенсацію вартості будівель і споруд, які є на ділянці (або витрат на їхній перенос і відновлення на новому місці), вартості невикористаних витрат, раніше вкладених у ділянку (меліорації, внесення добрив, проведення землеустрою тощо), треба також враховувати збитки, які викликані побічними діями (наприклад, зниження продуктивності культурфітоценозів на навколишніх масивах староорних земель внаслідок забруднення посівів пилом, або відкачки води з кар’єру і зниження, таким чином, рівня ґрунтових вод).

Для видобутку корисних копалин гірничорудні підприємства отримують певну площу староорної землі. За це вони повинні виплачувати компенсаційну суму на проведення рекультивації порушених земель. Витрати на компенсацію (В_к) за відчуження земель можна визначити за формулою

В_к = S_в ^. В_к, грн., (2)

де S_в – площа, яка буде зайнята відвалами, га; В_к – витрати на компенсацію за відчуження 1 га, грн..

Сума компенсації за землю залежить від якості проведених рекультиваційних робіт і величини збереження валового сільськогосподарського потенціалу. Якщо гірничозбагачувальне підприємство провело рекультиваційні роботи на рівні, що забезпечує валовий збір колишньої продукції, сума компенсації за землю повертається цьому підприємству, або враховується при наступному відчуженні землі. Якщо рекультивовані землі повертають валову сільськогосподарську продукцію не повністю, то сума компенсації за землю повертається частково, в залежності від якості проведених рекультиваційних робіт.

При такому економічному стимулюванні гірничо-збагачувальні підприємства будуть зацікавленні у збереженні і раціональному використанні маси родючого чорнозему та якісному виконанні рекультиваційних робіт. На наш погляд, саме це сприятиме збереженню колишнього валового сільськогосподарського потенціалу і поліпшенню санітарно-гігієнічних умов довкілля.

У звязку із цим треба визначити витрати на рекультивацію (В_р.в) відвалів. Це можна зробити за наступною формулою

В_р.в. = S_в ^. В_р, грн., (3)

де В_р – витрати на рекультивацію 1 га, грн..

На створення рекультивованих земель в залежності від їхнього призначення і якості потрібні витрати, різні як по величині, так і по видах. Маються на увазі витрати на гірничотехнічний і біологічний етапи рекультивації.

Витрати на гірничотехнічний етап рекультивації земель можна визначити за формулою:

В_г = В_п + В_т + В_б, (4)

де: В_г – витрати на гірничотехнічну рекультивацію порушеної землі, грн..; В_п – витрати на планування поверхні ділянки, грн.; В_т – витрати на виїмку, транспортування, складування у бурти й укладання на сплановану поверхню ділянки родючого шару чорнозему, грн.; В_б – витрати на будівництво ґрунтозахисних інженерних споруд на відновленій землі, грн..

Витрати на гірничотехнічну рекультивацію в розрахунку на 1 га можуть показатися значними. Однак величина додаткових витрат, пов’язаних з рекультивацією в розрахунку на одну тону добутих корисних копалин, не така вже і велика, щоб ставити під сумнів переваги відкритого способу видобутку в порівнянні із підземним способом. Крім того, виділення коштів на рекультивацію і плата за землю є необхідністю. Саме вони сприяють забезпеченню раціонального використання земельних ресурсів, відновленню їхньої колишньої продуктивності і, нарешті, мають велику соціально-економічну значущість.

Витрати на біологічний етап рекультивації земель можуть бути обчислені за формулою:

В_в = П_в ^. В_б ^. К_т К_п ^. Т, (5)

де: В_в – витрати на відновлення продуктивного потенціалу рекультивованої ділянки, грн.; П_в – площа вилученої ділянки, га; В_б – витрати на підвищення рівня біологічної активності землі, грн./га; К_т – коефіцієнт трансформації угідь (відношення площі сільськогосподарських угідь, отриманих в результаті рекультивації до загальної площі вилученої ділянки); К_п – коефіцієнт росту продуктивності (відношення величини чистого доходу, одержуваного з одного гектару вилученої ділянки до величини чистого доходу, який отримується з одного гектару рекультивованої ділянки); Т – термін біологічного етапу рекультивації, років.

В будь-якому випадку, показником економічної ефективності відновлення порушених земель може слугувати термін окупності витрат на рекультивацію. Для визначення цього показника треба додаткові технологічні витрати на гірничотехнічні роботи і витрати господарств по освоєнню рекультивованих ділянків, віднести до гектару освоєної площі і зіставити з можливими доходами суспільства від реалізації продукції, отриманої з цієї площі. До цих витрат треба віднести і витрати підприємств, які приймають участь у наступній переробці продуктів сільського господарства.

На жаль, ці показники не враховують екологічного фактору відновлених земель, який за останні роки набуває першочергового значення. З метою удосконалення цих розрахунків, ми пропонуємо при визначенні терміну окупності витрат (Т_о) використовувати і коефіцієнт екологічного благополуччя (КЕБ) даної місцевості за наступною формулою:

Т_о = : КЕБ років, (6)

де: В_к – сума витрат на комплекс робіт по гірничотехнічній і біологічній рекультивації; Ч_д – сума можливого чистого річного доходу від реалізації сільськогосподарської продукції з відновленої площі. В залежності від якості рекультивації порушених земель КЕБ має такі коефіцієнти: 0,75; 0,5 і 0,25. За одиницю прийнято непорушений зональний грунт.

При усьому при цьому, особливе значення мають рекультиваційні роботи, що перетворюють навколишнє середовище і формують привабливий степовий ландшафт. Показником відновлення колишнього ландшафту є коефіцієнт відновлення ландшафту (_л), який визначається відношенням відновленої площі (S_в) до загальної площі порушення (S_p):

_л = (7)

Чим вище коефіцієнт відновлення ландшафту, тим менше шкодочинність гірничорудних підприємств на довкілля. У цьому випадку поліпшується виробництво сільськогосподарської продукції і не втрачаються можливості подальшого залучення в обробку земель, відновлених після видобутку корисних копалин. Взагалі, рекультивацію порушених земель треба проводити таким чином, аби рельєф і ландшафт відновлювалися б у повному обсязі і мали б такий самий вигляд, як і до руйнації, навіть кращий.

Едафотопи техногенних ландшафтів характеризуються постійністю і використовуються там, де вони створені людиною. Це впливає не тільки на умови, напрямки і результати виробництва, але і на його розміщення, бо обумовлює спеціалізацію господарства. Рекультивовані ділянки іноді істотно відрізняються за своїми фізико-хімічними властивостями, отже відрізняються і своєю родючістю. Постійне місце розташування рекультивованих ділянок вимагає створення спеціальних засобів виробництва в даній місцевості, розвитку специфічної інфраструктури для регіональних і міжрегіональних зв'язків.

Отже, плануючи сільськогосподарське виробництво на рекультивованих землях обов’язково треба враховувати фізико-хімічні властивості окремо взятого едафотопу. Тільки в цьому випадку можна одержати певну частину урожаю за рахунок поживних речовин гірських порід, тобто їхньої вихідної (природної) родючості. В цьому випадку едафотопи техногенних ландшафтів виконують функцію засобу праці.

Рекультивована земля, як матеріальна субстанція, в сільськогосподарському виробництві є оригінальним засобом та предметом праці. Вона здатна сприймати додаткові вкладення праці та коштів з метою збільшення виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та поліпшення екологічного стану довкілля.

Галаган Тетяна Іванівна

Адреси:

домашня - вул.. Фучика, 24, кв. 27, м. Дніпропетровськ, 49027;

тел. дом. 46-45-72; тел. служб. 713-51-85.

службова – Дніпропетровський державний аграрний університет, вул.. Ворошілова, 25, м. Дніпропетровськ, 49600.

Місце роботи: кафедра економічної теорії та економіки сільського господарства, старший викладач.